середа, 10 липня 2013 р.

Волинське віче. мій перший фестиваль.

Почну з того невеликого об'єму фотографій, на який вистачило пам'яті в мого непідготованого апарату. Потім вже буде текст, багато тексту.)









Закінчується чудовий літній вечір і я поринаю у свіжі спогади) Для тих, хто необізнаний: на цих вихідних на Волині з уточненням в селах Радивилів і Пляшева відбувався 2-денний фольклорний/етнографічний фестиваль “Волинське віче” з регіональною корекцією “Волинський серпанок” (прим. вичитати, як то там радикально волиняни сприймають слово “віче”)
Ніколи раніше на фестивалях не була, але цей зацікавив своєю насиченою пізнавальною програмою, отож, з почином мене!)
Програма справді була шикарна, я навіть досі сумніваюсь, що зможу адекватно описати свої враження, бо воно все збурило в мені такий потім думок і образів, що в мене часом аж трусилися руки. Після лекцій першого дня, коли все, що я почула ввійшло в міцний резонанс з моїми планами, цілями і ідеями, воно все так запалено вирувало в мені для породження чогось нового, що на вечірнє святкування Йвана Купала я не поїхала з усіма, а після вечері тихенько просиділа в нерухомості на ліжку хвилин 40, що відбувалось тоді в моїй голові я не знаю (ото все як в тумані), а потім я відрубилась. Варто б зазначити, що хоча на всі лекції я не потрапила, але була у Юрія Мельничука щодо семантики українського орнаменту. (Питання особливо сильно хвилювало мене останнім часом, бо я вишивала чоловіку сорочку, і знаходячись в Херсоні потерпала від нестачі знань і навіть відомостей про їх джерела, окрім К.Васильєвої). Пан Юрій читав натхненно, і хоча багато хто з сучасного жіноцтва може тримати на нього певне збурення, я там сприйняла тільки те, що перегукувалося з моєю реальністю і все, що інакше було теж дуже цікаво, як ідея, я її почула і перетравлюю в особистому контексті. Потім були лекції по одягу, по кольору і практичний блок в радивилівській майстерні, де було багато ниток, гіпнотизуючи рухи маніпуляцій з ними, були різноманітні верстати, крючки, бобіни, мої питання, якесь ніяковіння у лекторів і несподіваний напад однієї рівненської пані, мені здалося, вона знає більше і краще, ніж нам розповідали в майстерні, але я не встигла взяти її контактів, досі про це жалкую. Що було далі вам вже відомо. Другий день був не менш! Дорога на Пляшеву. Боженьки, це саме ті краєвиди, які завжди явлелись мені у мріях про ідеальне місце життя, все буяє силою, зелень розкинулась нестримно, долини усипані маками і створюють на золотавих полях червоні димки, зелені і пухкі хмари лісу обабіч повсюдно розкиданих ставків, охайненькі подвір’ячка з хатками в орнаментах і така теплість, така свіжість і сокровенність повсюду. Лелеки, щастя світове! Живі! з лелеченятами біля кожної хати на стовпах, я про таке тільки в книжках читала! Маленькі лошата з тонюсінькими ніжками, миньки з наївними очима, про це можна писати окремий відгук.
Фестивальний майданчик був класний - не великий, і відвідуючи один МК можна було підглядати за іншими, і зелений, босим ногам до приємнощів) А майстер класи! “ Я неук!” - подумалось мені, після 5 хвилин прядіння, але Віка мене заспокоїла. Також я вишивала і розпускала, вишивала і розпускала, за те  Тетяна назвала мене золотою дитиною,  і я вже була вкрай щаслива і заспокоєна, а коли пан Ігор пов’язував намітки я, я просто побачила її стилізовану в сучасності і з очей приснули сльози, такого зі мною ніколи не було, хтось тоді був поряд і заспокоїв, але в мене підкошувались від того священного дійства ноги і пекли запалені очі.  Я сиділа в тіні і розумліа що витомлена, але не фізично, так то я ще мішки з картоплею злегкістю носила б, але морально, я була переповнена.  І здавалося б 2 дні, а так ніби 2 тижні там пробула. Я розумію, що я ще не згадала про бабусь, про оргів і ще про багато чого, тому це ще попереду)

Немає коментарів:

Дописати коментар