субота, 27 липня 2013 р.

А тепер питання, то що в державі ніколи нічого не зміниться?

На Волинське віче їдучи, мені пощастило сидіти поряд з однією прекрасною дівчиною Марією Сніжною, психологом-теоретиком (на скільки я зрозуміла), що займається обдарованими дітьми. І так склалась розмова, що ми обговорювали певне насильство над дітьми, в школах, в дитсадках, в сім'ях, ми не казали про особливо жорсткі форми, а про доволі розповсюджені - придушення особистої думки; крик, як знаряддя впливу; певні приниження; ремінь/лозина і т.д, як покарання. І вреші вона висловила дуже цікаву думки, що існує теорія мовляв сторонній, що споглядає ці речі, сприймає все то набагато болісніше, ніж учасники. Далі вона розказала, що якось прогулюючись з сином зустріла подругу з дитиною, і та якось особливо жорстко (на її думку) поводилась з малим, наволала на дитину, вдарила, і син Марії також був шокований, бо він не звик до такого ставлення.

Ну, загалом це такий вступ.. Справа в тому, що це дуже серйозна закономірність. Я з дитинства бунтую в школах, гуртках, університетах і т.д., коли бачу якісь несправедливості, неадекватності, приниження, непрофесійності і часто стикаюся з пасивністю своїх "колег". Навіть коли якісь негативні дії направлені на них, а не на мене, я намагаюсь їх захищати, сперечаюсь, а вони часто лише деяк підтримують мене і впринципі, аби довести їх до якогось реального протесту треба дуже довго над цим працювати. Їх можуть потроху маленькими кроками все більше утискати в правах, а вони на це дивляться, як на дане, і їм щось змінювати не так вже й тре.
 І я припукаю, що мабуть вони просто в більшості звиклі з дитинства до такого ставлення і місця. Мені пощастило, в мене мама за освітою викладач молодших класів, закоханий у професію, вона там перед моїм народженням начитувалась з батьком спеціальних книжок по вихованню дітей, готувалась, і я вже росла в розуміючому, поважаючому, уважному середовищі, а з багатьма дітьми звичай як? Крикнув, заборонив, не пояснив, посварив, не похвалив, вдарив, аби швидше "зрозуміла" дитина і т.д. От люди з дитинства і привчені до цього, вони іншого просто не знають, в них з найменших рочків закладається ця пасивність перед приниженнями, придущеннями і обмеженнями.
А тепер питання, то що в державі ніколи нічого не зміниться?
Адже ця ж сама закономірність діє і між "народом" та "владою", ті самі ще з дитинства привчені до пасивності люди.. І часто чую порівняння з протестами в Європі, де за найменші утиски ті самі студенти виходять на вулиці.
Я поки в якихось ошарашених і засмучених думках...

А можливо я все не правильно зрозуміла і все, що надумала - брєд)

четвер, 25 липня 2013 р.

Шукаю майстра-вчителя. Шарнірні ляльки.

Минулої сесії, тобіш взимку. читала я роботу Нечуя-Левицького "Світогляд українського народу. Ескіз української міфології" І чогось тоді так врізалось мені  в задуми бажання створити колекцію шарнірних ляльок з образами навіяними роботою. Потім додалися до ескізів в голові ще й оточуючі інсталяції, приплелася певна еко-тематика, і врешті я (після Волинського віча) вирішила ще й одягнути їх у міні колекцію одягу, який я давно розробляю ( з укр. етно елементами). Отже картина готова і проситься на папір.
 Друзі, дуже шукаю хорошого майстра лялькара, котрий готовий навчити. За гроші, або бартером ( я можу навчити керамічній флористиці).
 Просто розумію, що з навчанням, викладанням, замовленнями, роз'їздами, і всіма іншими справами часу на самостійне опанування мистецтва в мене не має, тобто я не хочу щоби це розтягувалось на дуже довго.)
буду дуже вдячна за поради, контакти та репости) Дуже-дуже!)

                     Аторство підписане

Не шарнірка, але дуже крута лялька Паши Сетрової


 Лялька Марії Пікунової

Автор дівчина hiritai

Корейський майстер Gu mi-jeong

Ну, і відомої авторки Марини Бичкової




вівторок, 23 липня 2013 р.

Три Піони. Осніння історія. Керамічна флористика



Взагалі забула про них, стояли в залі за телевізором втопившись у величезній вазі. Аж поки мама не витягла їх, не поставила у маленьку кришталеву  на видному місці, просто так, прибираючи і мабуть не змислюючись. І навіть потім я якось ходила повз них, ну, піони, ну, робила колись.. А врешті прийшла в гості бабуся, і я бачу таку картину: заходить бабуня до зали, одразу звертає увагу на квіти, розпливається в усмішці (вона любить усілякі піони, айстри) підходить до них, і обрежно підтримуючи бутони знизу намагається їх понюхати, один, другий раз, моршить носа, потім якось дивно до них придивляється і через хвилину з якоюсь недовірою в голосі питає: "Вони не живі?"..
 Ото я й вирішила їх відфоткати.) Загалом квіти робилися до фетстивалю Терра Футура в Херсоні, як символічний подарунок Марії Корніловській, що пожертувала Херсонському обласному художньому музею ім. Шовкуненка свою колекцію картин. Вічні квіти, як символ вічної вдячності. Але про фест мені повідомили за 3 дні до початку, так що довелося робити такий собі перфоманс, "допрацювання" квітів прямо на виставці фестивалю разом з невеликими майстер класами, але за 4 години звісно квіти не доробились, і орги в принципі подякували, і зібравши все приладдя я пішла назад в студію) Потім добила таки піони і закинула чомусь їх далеко, аж за телевізор))
А! Відбувалося то все восени, і я наївна пішла до квіткових магазинів шукати живих піонів, аби побачити які вони є насправді, аби зробити їх якомога реалістичнішими. Продавчині з мене сміялися відчайдушно і радили звернутися до 12-ти місяців, аби надибати восени весняні квіти.)

І ще, існує в цих квітах одна особливість - хто помітить - пишіть)





                                      





                                      


Дякую за перегляд, то як знайшли цікавинку? ;)

неділя, 21 липня 2013 р.

"Ельфійська" прикраса.) Керамічна флористика

Презентую сьогодні нове творіннячко. Сама насправді не очікувала, що буде таке гарне.)
Робила на замовлення дівчині Алtьоні, замалювала ескіз їй ще у травні, але за домовленістю сіла робити тільки на цьому тижні, і ось сьогодні відбувся остаточний процес збірки. Збирала і танула..)
Все більше закохуюся у холодну порцеляну японських виробників, вона в деяких моментах примхливіша, але результат, якості її неперевершені, скоро ще думаю спробувати modena soft. Але то вже інша історія)
Отож знайомтеся:
до збірки

Вже зібране)

І на волоссі, справді, щось ельфійське в цьому є)





Деталі:



Аж важко від серця відривати, надсилаючи дівчині) Так що замовляйте щось нове і прекрасне, аби я не сумувала ;)



неділя, 14 липня 2013 р.

Еустома

 Зараз роблю на замовлення прикрасу на волосся в деяк ельфійському стилі) Там буде декілька різних квітів - одні з яких еустома. В зв'язку з цим назбирала в неті зображень, які дозволяють гарно роздивитись квітку і вирішити (придумати) яким саме чином її робити.
 Ділюся зображеннями, може кому стане в нагоді)













четвер, 11 липня 2013 р.

Дівчата малюють дівчат. Виставка у Я.Гретера

Я би давно хотіла побачити картини з гарними чоловіками, такими, щоби при погляді на них перехоплювало подих і бігли мурахи по спині, з очима в прищурі, з легкими іронічними усмішками, або щирих і з дбайливими руками. В костюмах, розхристаних в шортах з купою кишень, з інструментами в руках, з квітами, закоханих, засмучених, зосереджених, в шляпах і з грайливо підв'язаними хустками, диких, шикарних, різних. Я би мабуть навіть хотіла б навчитися їх малювати, знати де і який м'яз, і як правильно підкреслити рельєф і кинути тінь.
 Та натомість я все і усюди бачу дівчат, жінок, різноманітних красунь, і здається мені зараз у нас пропала культура красивих хлопців ( я не кажу про різноманітних метросексуалів, ні, ні і ще раз ні! цим жеманним, блискучим і вилизаним женомужам - ні!)

А до чого я все?)
Була минулого тижня на відритті виставки двох дівчат Уляни Нешевої і Петри Рубар в Арт-центрі Якова Гретера, що мабуть є їхніми псевдонімами, хоча хто зна) Зараз модно мати дивацькі імена.
Тихі картини внутрішнього пошуку, заглиблення, трансовий стан, так і в переважній більшості гарні жінки, обличчя на грані забуття. Загалом дуже розповсюджений на сьогодення мотив, але гарна техніка (я в техніці не дуже але Ксеня - явний для мене авторитет, на це вказала). А я відзначаю те, що роботи гармонійні і доволі майстерні, те "інтуїтивне мазюкання", що опанувати може кожен, і що так цінується в сучасному світі там відутнє, і о Радість!
 Приємні кольори, цікаві ілюзії, котрі чоловіче око вихоплює набагато швидше))
Не можу сказати, що мене торкнуло, але нічого не засмутило, естетичненько і приємно, для відпочинку - раджу)
 А ще мене зацікавло і впринципі не одні ми підходячи до певної з робіт, і розглядаючи її, радились, чи те вищкрябане "Sex" замислене на картині, чи вже хтось з відвідувачів познущався?..)

П.С. І насправді роботи дуже схожі на своїх власниць. Побачиш - і не заплутаєшся де і чия.)
                                                                 Уляна Нешева

Деяке з робіт


Петра Рубар

 з робіт





Бовсунівські бабусі. Відео. Враження. Дякую.

 Кружечок якихось трохи насторожених  і трохи зніяковілих ніби бабусь скупчився біля блакитного бусика, ми тоді поверталися з пошуків пригод в місті Радивилів. До них одразу почали підходити люди, активна жіночка (котра потім виявилась дочкою однієї з них) доволі легко вивела їх зі стану зніяковіння і почала їх розворушувати, за декілька хвилин вже лунала пісня, я була так захоплена мотивом і атмосферою створеною цим співом, що на словах не концентрувалась, та й зізнатися я рідко одразу ідентифікую слова в народному співі. А вони стояли кружечком і співали, лунко, об'ємно, щось з ткацьких пісень. А я бачила собі зелену галявину і їх тільки молодих, або не їх зовсім, але ще молодих, сильних дівчат в котрих ще все життя попереду і в співі,  уявляла з проекцією на сьогодення і в цьому якась така здавалася б мені наявна енергетика, от якби справді замість пива ввечері в садочку на колінах у хлопців з цигарками, дівчата виходили б у двори і співали, кружляли, дихали, плели коси і підступно підморгували парубкам... Я цілком не можу сформувати те моє видіння, але воно було захоплююче і набагато значеннєво глибше, ніж ото я зараз передаю словами.
 Ми аплодували і у всіх в очах стояли сльози.
Потім вони були на відкриття лекційного дня, розповідали, сміялися, дякували (господи! за що ж! ні, я розумію їхню вдячність, але ж як правильно віддячити нам, аби вони розуміли і відчували на скільки важливі для нас?!), підколювали одна одну, загалом між ними такі теплі і щирі стосунки, ніби бачиш реально таких подружок підлітків, тільки набагато чистіших і сентиментальніших ніж у наш час (як у Квітки-Основ'яненка (такі душі, такі стосунки ніжні, дбайливі, трохи задеркуваті дійсно існують!)). 
Потім вони співали вночі десь після 24-ої, ох і бабці!) 
А на завтра вони вже відплясували на галявинах Пляшевої, усміхнені, заплакані, щасливі і я вчилась трохи прясти і навіть є така фотокарточка: фото молодих рук і їхніх старечих, що тримають разом одну нитку, святих їхніх долонь світлину. Скільки в них запалу, скільки життя, сміху, мелодії й звуку, я зачарована і схилена перед ними, їм же всім, на хвилиночку, більше 80-ти років..
 П.С. А ще приїхавши додому я дізналась, що моя бабуся теж вміє прясти, і вона навчить мене ;Р

Я працюю з ютубом вперше, він звичайно жере якість, але все ж..

"Чорноморець" у виконанні бабусь)


3 відео по знайомству з бабусями. Вони там за своє життя розповідають, рядюшки, килимки зроблені їхніми руками можна побачити.

частина перша


частина друга

частина третя

І ще трохи пісень. Тепер петрівка)

Дякую усім за увагу.
Дякую бабусям, хоча зараз вони цього не чують, не читають, але довгих років їм!

середа, 10 липня 2013 р.

Волинське віче. мій перший фестиваль.

Почну з того невеликого об'єму фотографій, на який вистачило пам'яті в мого непідготованого апарату. Потім вже буде текст, багато тексту.)









Закінчується чудовий літній вечір і я поринаю у свіжі спогади) Для тих, хто необізнаний: на цих вихідних на Волині з уточненням в селах Радивилів і Пляшева відбувався 2-денний фольклорний/етнографічний фестиваль “Волинське віче” з регіональною корекцією “Волинський серпанок” (прим. вичитати, як то там радикально волиняни сприймають слово “віче”)
Ніколи раніше на фестивалях не була, але цей зацікавив своєю насиченою пізнавальною програмою, отож, з почином мене!)
Програма справді була шикарна, я навіть досі сумніваюсь, що зможу адекватно описати свої враження, бо воно все збурило в мені такий потім думок і образів, що в мене часом аж трусилися руки. Після лекцій першого дня, коли все, що я почула ввійшло в міцний резонанс з моїми планами, цілями і ідеями, воно все так запалено вирувало в мені для породження чогось нового, що на вечірнє святкування Йвана Купала я не поїхала з усіма, а після вечері тихенько просиділа в нерухомості на ліжку хвилин 40, що відбувалось тоді в моїй голові я не знаю (ото все як в тумані), а потім я відрубилась. Варто б зазначити, що хоча на всі лекції я не потрапила, але була у Юрія Мельничука щодо семантики українського орнаменту. (Питання особливо сильно хвилювало мене останнім часом, бо я вишивала чоловіку сорочку, і знаходячись в Херсоні потерпала від нестачі знань і навіть відомостей про їх джерела, окрім К.Васильєвої). Пан Юрій читав натхненно, і хоча багато хто з сучасного жіноцтва може тримати на нього певне збурення, я там сприйняла тільки те, що перегукувалося з моєю реальністю і все, що інакше було теж дуже цікаво, як ідея, я її почула і перетравлюю в особистому контексті. Потім були лекції по одягу, по кольору і практичний блок в радивилівській майстерні, де було багато ниток, гіпнотизуючи рухи маніпуляцій з ними, були різноманітні верстати, крючки, бобіни, мої питання, якесь ніяковіння у лекторів і несподіваний напад однієї рівненської пані, мені здалося, вона знає більше і краще, ніж нам розповідали в майстерні, але я не встигла взяти її контактів, досі про це жалкую. Що було далі вам вже відомо. Другий день був не менш! Дорога на Пляшеву. Боженьки, це саме ті краєвиди, які завжди явлелись мені у мріях про ідеальне місце життя, все буяє силою, зелень розкинулась нестримно, долини усипані маками і створюють на золотавих полях червоні димки, зелені і пухкі хмари лісу обабіч повсюдно розкиданих ставків, охайненькі подвір’ячка з хатками в орнаментах і така теплість, така свіжість і сокровенність повсюду. Лелеки, щастя світове! Живі! з лелеченятами біля кожної хати на стовпах, я про таке тільки в книжках читала! Маленькі лошата з тонюсінькими ніжками, миньки з наївними очима, про це можна писати окремий відгук.
Фестивальний майданчик був класний - не великий, і відвідуючи один МК можна було підглядати за іншими, і зелений, босим ногам до приємнощів) А майстер класи! “ Я неук!” - подумалось мені, після 5 хвилин прядіння, але Віка мене заспокоїла. Також я вишивала і розпускала, вишивала і розпускала, за те  Тетяна назвала мене золотою дитиною,  і я вже була вкрай щаслива і заспокоєна, а коли пан Ігор пов’язував намітки я, я просто побачила її стилізовану в сучасності і з очей приснули сльози, такого зі мною ніколи не було, хтось тоді був поряд і заспокоїв, але в мене підкошувались від того священного дійства ноги і пекли запалені очі.  Я сиділа в тіні і розумліа що витомлена, але не фізично, так то я ще мішки з картоплею злегкістю носила б, але морально, я була переповнена.  І здавалося б 2 дні, а так ніби 2 тижні там пробула. Я розумію, що я ще не згадала про бабусь, про оргів і ще про багато чого, тому це ще попереду)