Показ дописів із міткою події. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою події. Показати всі дописи

неділя, 29 вересня 2013 р.

Вагнер. Мара Курочка. Нявкаючі дівчата. Соколики. Балаканина.

Сьогодні ранок почався о 05.00, о 8.30 я вперше відкрила очі з накладними пучочками вій - няяя!)) Потім мені поколупав пальці, поцарапав і трохи не обкакав, але не попав (юху!) малююсінький, але гоноровий та вибагливий позер - соколик. Він кричав, тріпав крилами, і висів догори ногами, але краще ніж будь-яка модель позував перед камерою) А потім налетів дощ, град, потім знов, і боячись за взяте у Івушкі  плаття, я все ж поплакала над велеокими совушками і відпустила їх додому.

(соколик з розплідника WTS Андрея Быченко, візаж та зачіски Виктория Комарова и Нинуся Подлисецкая, огр  Олян Некрасова )






 Вчора, ми таки вичекали гарного сонця, мене таки дочекалась купа кияно-херсонських дівчат, і ми таки мяукали на даху (інтригує, дивує?)) То є для конкурсу тизерів на "Молодість". Потім покажу) І Я врешті побачила КРИИИЖНОГО. ))








Позавчора ми з Миколою були на спільній україно-німецькій постановці "Летючий Голландець" Вагнера за оригінальними партетурами. Опера. Що хочу відзначити, я мабуть фанат. Вперше і до позавчора єдине була в одеській опері в 5-тому класі.  всі спали. вчителі, однокласинки, а я просиділа все дійство трохи з не відкритим ротом, намагаючись схопити все те, що діялось на сцені. Чи то я була така дрібна, чи справді одеська зала більша. Правда тоді я була в похідному светрі і джинсах, але пофоткалась, а недавно я понакручувала собі "косичок" на голові, одягнула плаття і не пофоткалась - растьом) Постановка. Одразу і не скажеш. Зацікавлювало, мені так подобається оцей ефект, багатоцетрової дії, коли ти весь час на дрібних гілочках, аби не випустити чогось важливого, тому що і там і тут, щось паралельно відбувається, і притягує погляд, а загалом розумієш, що важливого то не пропустиш, але якийсь настрій можеш недоуловити, якусь дрібничку випустиш і все, один колір з веселки випаде. і люблю паралельно думати, чи саме цього ефекту в свідомості глядача хотіли досягти постановники? Якщо так, значить, вони розуміють, що ти можеш не все побачити, але маєш все відчути, значить можна розслабитись і насолоджуватись, але за хвилину краємо ока помічаєш, що на плече штурмана лягає біла рука нізвідки, і ти знову випускаєш з уваги те, що проектор все змінює пейзаж. І змагання за вашу увагу між музикою, неймовірними голосами, і рухом. Тканина, що зацікавила мене своїми якостями, збирається в маленьку кульку, що можна тримати в долонях і вмить розтягується на всю сцену, ховаючи привидів-хвиль. Мрія і трагедія, і співзвучність почуттів. Хвала.
А ще за день була прес-конференцією. І я відкрила для себе неординарну, цікаву та яскраву Мару - німецьку постановницю. Хоча щодо її німецькості треба щось покопати, бо на прізвище вона Курочка) Вона така емоційна, харизматична, щира, так легко про все розповідає. Я тепер її люблю)









Так шо так) Живіть і не витрачайте часу дарма.)

четвер, 11 липня 2013 р.

Дівчата малюють дівчат. Виставка у Я.Гретера

Я би давно хотіла побачити картини з гарними чоловіками, такими, щоби при погляді на них перехоплювало подих і бігли мурахи по спині, з очима в прищурі, з легкими іронічними усмішками, або щирих і з дбайливими руками. В костюмах, розхристаних в шортах з купою кишень, з інструментами в руках, з квітами, закоханих, засмучених, зосереджених, в шляпах і з грайливо підв'язаними хустками, диких, шикарних, різних. Я би мабуть навіть хотіла б навчитися їх малювати, знати де і який м'яз, і як правильно підкреслити рельєф і кинути тінь.
 Та натомість я все і усюди бачу дівчат, жінок, різноманітних красунь, і здається мені зараз у нас пропала культура красивих хлопців ( я не кажу про різноманітних метросексуалів, ні, ні і ще раз ні! цим жеманним, блискучим і вилизаним женомужам - ні!)

А до чого я все?)
Була минулого тижня на відритті виставки двох дівчат Уляни Нешевої і Петри Рубар в Арт-центрі Якова Гретера, що мабуть є їхніми псевдонімами, хоча хто зна) Зараз модно мати дивацькі імена.
Тихі картини внутрішнього пошуку, заглиблення, трансовий стан, так і в переважній більшості гарні жінки, обличчя на грані забуття. Загалом дуже розповсюджений на сьогодення мотив, але гарна техніка (я в техніці не дуже але Ксеня - явний для мене авторитет, на це вказала). А я відзначаю те, що роботи гармонійні і доволі майстерні, те "інтуїтивне мазюкання", що опанувати може кожен, і що так цінується в сучасному світі там відутнє, і о Радість!
 Приємні кольори, цікаві ілюзії, котрі чоловіче око вихоплює набагато швидше))
Не можу сказати, що мене торкнуло, але нічого не засмутило, естетичненько і приємно, для відпочинку - раджу)
 А ще мене зацікавло і впринципі не одні ми підходячи до певної з робіт, і розглядаючи її, радились, чи те вищкрябане "Sex" замислене на картині, чи вже хтось з відвідувачів познущався?..)

П.С. І насправді роботи дуже схожі на своїх власниць. Побачиш - і не заплутаєшся де і чия.)
                                                                 Уляна Нешева

Деяке з робіт


Петра Рубар

 з робіт





Бовсунівські бабусі. Відео. Враження. Дякую.

 Кружечок якихось трохи насторожених  і трохи зніяковілих ніби бабусь скупчився біля блакитного бусика, ми тоді поверталися з пошуків пригод в місті Радивилів. До них одразу почали підходити люди, активна жіночка (котра потім виявилась дочкою однієї з них) доволі легко вивела їх зі стану зніяковіння і почала їх розворушувати, за декілька хвилин вже лунала пісня, я була так захоплена мотивом і атмосферою створеною цим співом, що на словах не концентрувалась, та й зізнатися я рідко одразу ідентифікую слова в народному співі. А вони стояли кружечком і співали, лунко, об'ємно, щось з ткацьких пісень. А я бачила собі зелену галявину і їх тільки молодих, або не їх зовсім, але ще молодих, сильних дівчат в котрих ще все життя попереду і в співі,  уявляла з проекцією на сьогодення і в цьому якась така здавалася б мені наявна енергетика, от якби справді замість пива ввечері в садочку на колінах у хлопців з цигарками, дівчата виходили б у двори і співали, кружляли, дихали, плели коси і підступно підморгували парубкам... Я цілком не можу сформувати те моє видіння, але воно було захоплююче і набагато значеннєво глибше, ніж ото я зараз передаю словами.
 Ми аплодували і у всіх в очах стояли сльози.
Потім вони були на відкриття лекційного дня, розповідали, сміялися, дякували (господи! за що ж! ні, я розумію їхню вдячність, але ж як правильно віддячити нам, аби вони розуміли і відчували на скільки важливі для нас?!), підколювали одна одну, загалом між ними такі теплі і щирі стосунки, ніби бачиш реально таких подружок підлітків, тільки набагато чистіших і сентиментальніших ніж у наш час (як у Квітки-Основ'яненка (такі душі, такі стосунки ніжні, дбайливі, трохи задеркуваті дійсно існують!)). 
Потім вони співали вночі десь після 24-ої, ох і бабці!) 
А на завтра вони вже відплясували на галявинах Пляшевої, усміхнені, заплакані, щасливі і я вчилась трохи прясти і навіть є така фотокарточка: фото молодих рук і їхніх старечих, що тримають разом одну нитку, святих їхніх долонь світлину. Скільки в них запалу, скільки життя, сміху, мелодії й звуку, я зачарована і схилена перед ними, їм же всім, на хвилиночку, більше 80-ти років..
 П.С. А ще приїхавши додому я дізналась, що моя бабуся теж вміє прясти, і вона навчить мене ;Р

Я працюю з ютубом вперше, він звичайно жере якість, але все ж..

"Чорноморець" у виконанні бабусь)


3 відео по знайомству з бабусями. Вони там за своє життя розповідають, рядюшки, килимки зроблені їхніми руками можна побачити.

частина перша


частина друга

частина третя

І ще трохи пісень. Тепер петрівка)

Дякую усім за увагу.
Дякую бабусям, хоча зараз вони цього не чують, не читають, але довгих років їм!

середа, 10 липня 2013 р.

Волинське віче. мій перший фестиваль.

Почну з того невеликого об'єму фотографій, на який вистачило пам'яті в мого непідготованого апарату. Потім вже буде текст, багато тексту.)









Закінчується чудовий літній вечір і я поринаю у свіжі спогади) Для тих, хто необізнаний: на цих вихідних на Волині з уточненням в селах Радивилів і Пляшева відбувався 2-денний фольклорний/етнографічний фестиваль “Волинське віче” з регіональною корекцією “Волинський серпанок” (прим. вичитати, як то там радикально волиняни сприймають слово “віче”)
Ніколи раніше на фестивалях не була, але цей зацікавив своєю насиченою пізнавальною програмою, отож, з почином мене!)
Програма справді була шикарна, я навіть досі сумніваюсь, що зможу адекватно описати свої враження, бо воно все збурило в мені такий потім думок і образів, що в мене часом аж трусилися руки. Після лекцій першого дня, коли все, що я почула ввійшло в міцний резонанс з моїми планами, цілями і ідеями, воно все так запалено вирувало в мені для породження чогось нового, що на вечірнє святкування Йвана Купала я не поїхала з усіма, а після вечері тихенько просиділа в нерухомості на ліжку хвилин 40, що відбувалось тоді в моїй голові я не знаю (ото все як в тумані), а потім я відрубилась. Варто б зазначити, що хоча на всі лекції я не потрапила, але була у Юрія Мельничука щодо семантики українського орнаменту. (Питання особливо сильно хвилювало мене останнім часом, бо я вишивала чоловіку сорочку, і знаходячись в Херсоні потерпала від нестачі знань і навіть відомостей про їх джерела, окрім К.Васильєвої). Пан Юрій читав натхненно, і хоча багато хто з сучасного жіноцтва може тримати на нього певне збурення, я там сприйняла тільки те, що перегукувалося з моєю реальністю і все, що інакше було теж дуже цікаво, як ідея, я її почула і перетравлюю в особистому контексті. Потім були лекції по одягу, по кольору і практичний блок в радивилівській майстерні, де було багато ниток, гіпнотизуючи рухи маніпуляцій з ними, були різноманітні верстати, крючки, бобіни, мої питання, якесь ніяковіння у лекторів і несподіваний напад однієї рівненської пані, мені здалося, вона знає більше і краще, ніж нам розповідали в майстерні, але я не встигла взяти її контактів, досі про це жалкую. Що було далі вам вже відомо. Другий день був не менш! Дорога на Пляшеву. Боженьки, це саме ті краєвиди, які завжди явлелись мені у мріях про ідеальне місце життя, все буяє силою, зелень розкинулась нестримно, долини усипані маками і створюють на золотавих полях червоні димки, зелені і пухкі хмари лісу обабіч повсюдно розкиданих ставків, охайненькі подвір’ячка з хатками в орнаментах і така теплість, така свіжість і сокровенність повсюду. Лелеки, щастя світове! Живі! з лелеченятами біля кожної хати на стовпах, я про таке тільки в книжках читала! Маленькі лошата з тонюсінькими ніжками, миньки з наївними очима, про це можна писати окремий відгук.
Фестивальний майданчик був класний - не великий, і відвідуючи один МК можна було підглядати за іншими, і зелений, босим ногам до приємнощів) А майстер класи! “ Я неук!” - подумалось мені, після 5 хвилин прядіння, але Віка мене заспокоїла. Також я вишивала і розпускала, вишивала і розпускала, за те  Тетяна назвала мене золотою дитиною,  і я вже була вкрай щаслива і заспокоєна, а коли пан Ігор пов’язував намітки я, я просто побачила її стилізовану в сучасності і з очей приснули сльози, такого зі мною ніколи не було, хтось тоді був поряд і заспокоїв, але в мене підкошувались від того священного дійства ноги і пекли запалені очі.  Я сиділа в тіні і розумліа що витомлена, але не фізично, так то я ще мішки з картоплею злегкістю носила б, але морально, я була переповнена.  І здавалося б 2 дні, а так ніби 2 тижні там пробула. Я розумію, що я ще не згадала про бабусь, про оргів і ще про багато чого, тому це ще попереду)